Зробити синтаксичний розбір речення. Ярина обома руками охопила коня, і худобина, почувши ласку, стиха заіржала; дівчина збила з гриви сніг, поправила упряж, озирнулась на хату, де під острішками шелестіли вінки кукурудзи, вони й досі пахли вересневим сонцем і вересневим смутком...

Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.

Твір-мініатюра на тему „Зимовий пейзаж”

За що люди люблять зиму? Звичайно, за красу зимової природи – засніжені вулиці й дерева, малюнки на вікнах, сліпуче сонце, що відбивається від льодяної поверхні річок... Я народився і все життя провів у місті, і навіть тут зима відчутно прикрашає звичні вулиці й сірі багатоповерхівки. Сніг ховає під собою всі негарні речі, що є у великих містах – не дуже чисті узбіччя, ями на дорогах, електричні стовпи, непоказні будівлі тощо.

Проте найбільше враження справляє зима у лісі, яку я, нажаль, бачив тільки на фотографіях – календарях та картках. Серед них мені більш за все подобаються такі: височенні ялинки, вкриті пухким снігом, велично стоять на схилі блакитних гір, а крізь їхні віти пробиваються проміні сонця, що заходить. Небо низьке й прикрите хмарами, проте неповністю, і місцями видно клаптики ясного блакитного неба. Відчувається такий безмежний спокій, велична краса, здається, навіть, що ти відчуваєш морозне повітря. Снігу там, мабуть, по пояс, він товстих килимом покриває землю, та під ним вгадуються непевні обриси низьких кущів, великого каміння, повалених дерев.

На кожній вітці кожної ялини лежить сніг, ніби домальований пензлем художника, і прозоре повітря має блакитний відтінок. Кудись вдаль веде широка розкатана дорога, на якій цілими годинами не видно жодної автівки, жодного подорожнього, а по узбіччях цілі кучугури снігу.  

Такий зимовий пейзаж ніби за до подорожі – ставай на лижі та вперед! Або сідай у авто та насолоджуйся чарівною природою, бери фотокамеру та збережи цю зимову красу назавжди.